Про нас

З ЧОГО Ж УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ?

У 1920 році землі Антона Рогозінського – поміщика і заводчика – були передані селянам, а цукрові заводи перейшли у власність держави. Директором цукрозаводу в селі Денихівка був призначений Петро Ляшенко. У 1922 році в Денихівці відкрили цукрокомбінат, і землі панських економій були передані цьому комбінату для забезпечення його сировиною, а сільгоспвиробників – якісним насінням цукрових буряків. Були організовані відділки комбінату: Денихівський, Дородківський, П’ятигорський і Одайпільський. Загальна площа угідь становила 3000 га, з них ріллі – 2500 га, пасовищ – 290 га, лісу – 27,5 га та інших земель – 182,5 га.


При організації господарства враховувався фактор, що для вирощування насіння цукрового буряка необхідна просторова ізоляція. Тому його відділки розташовувалися на відстані від 10 до 20 км один від одного, між землями інших господарств району. У 1927 році на землях держземзапасу було організовано Шевченківський елітно-насінницький радгосп. Земель вистачало – залишалося лише працювати. Життя на селі тоді дійсно кипіло: чимало людей пішли працювати у радгосп, не менше – на завод, отримавши навіть від нього житло.


З 1935 по 1941 рік директором цукрокомбінату був Ярошенко Серафим Онуфрійович. У післявоєнні роки (1955–1970) він керував виробничим управлінням при інституті цукрових буряків. 26 грудня 1945 року розпорядженням № 5185 НКПП СРСР і наркома технічних культур від комбінату було відділено радгосп у самостійну одиницю, яку назвали «Шевченківський елітно-насінницький радгосп». Директором тимчасово було призначено головного агронома комбіната Милінського Івана Леонтійовича, головним бухгалтером – Ковалевського Петра Гнатовича, заступником головного бухгалтера – Глущенка Василя Івановича, який залишився на цій посаді до виходу на пенсію в 1970 році. Посаду головного агронома на той час займала Марущак Надія Федорівна.


Керуючим Денихівського відділку було призначено Патука Антона Антоновича, Дородківський відділок очолив Лехан Антон Сергійович, П’ятигірський – Ендрижієвський Антон Францович, а Одайпільський – Гончаренко Сергій Іванович, який працював там до війни, а з 1950 року був призначений керуючим Денихівського відділку, де працював до виходу на пенсію в 1976 році.
Після повернення з війни на посаду головного ветлікаря було призначено Кублія Дмитра Матвійовича, який працював з 1945 по 1978 рік до виходу на пенсію за інвалідністю. Посаду головного економіста отримав Павловський С.І., головним механіком призначили Ворону Ф.М., завідувачем гаражу – Ткаченка Семена Йосиповича, старшим зоотехніком – Романюка П.


Наказом НКТК – народним комісаріатом технічних культур від 19 січня 1946 року посаду директора радгоспу зайняв Рудковський Федір Кирилович, головним агрономом призначили Милінського І.Л., агрономом-полеводом – Марущака Н.Ф., ентомологом – Цовбуна Панаса Наумовича. З метою підготовки кадрів механізаторів при ремонтній майстерні були організовані курси трактористів, завідувачем яких призначили Ворону Ф.М. Першим водієм на автомашині ЗІС-5 працював Ткаченко Семен Йосипович.
З 4 лютого 1946 року Гончаренко С.І. був призначений заступником директора з господарства. Першими трактористами стали: у Денихівському відділку – Стельмах Петро Титович (ХТЗ), Максименко Іван (У-2), бригадиром тракторної бригади – Портянко Максим; у Дородківському відділку – Шевченко Амось та Роїк Василь (ХТЗ), бригадир – Грабовий; у П’ятигірському відділку – Гончарук Іван та Микитюк Максим (ХТЗ), бригадир тракторної бригади – Гарячук Володимир; у Одайпільському відділку – Мамчук Федот (У-2), Іваніцький Петро Захарович (ХТЗ), бригадир – Горячук Степан Максимович.


20 квітня 1946 року радгосп остаточно став самостійною господарською одиницею. Саме ця дата вважається роком заснування господарства. Воно підпорядковувалося Всесоюзному сортонасінницькому об’єднанню цукрових буряків і тютюну при Міністерстві сільського господарства СРСР.


На посівну 1947 року в радгоспі було 4 трактори ХТЗ, 4 НАТІ та 4 Х-2. Щорічно проводилися курси ланкових бригадирів та трактористів тривалістю 60–80 годин. На 1 пінний плуг 0,5 га середньої оранки в 1948 році було вже 10 машин.


З 1982 року господарство підпорядковувалося Держпрому СРСР, а з квітня 1992 року перейшло у підпорядкування Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук і отримало назву ДГ «Шевченківське». У 2007 році воно було реорганізоване у ДП ДГ «Шевченківське».


На сьогоднішній день за господарством закріплено 3956 га землі, з яких 3638 га припадає на сільськогосподарські угіддя, у тому числі площа ораних земель становить 3214,4 га. На полях і фермах господарства використовується сучасна техніка, яка мінімізує фізичну працю.

Сьогодення

ДП ДГ «Шевченківське» нині складається з чотирьох відділків: Денихівського, Дородківського, П’ятигірського та Одайпільського. Відділки між собою зв’язані хорошими дорогами з твердим покриттям. Кожний відділок має рільничі і тракторні бригади , а центральний Денихівський відділок має автопарк, ремонтну майстерню, будівельну бригаду.

Нині в господарстві відмінне технічно – тракторне обслуговування , тому всі роботи виконуються вчасно і якісно. Щороку машинно – тракторний парк поповнюється новими сучасними марками машин. Нині він налічує не один десяток автомобілів, тракторів, комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки.

Балагура О.В. (Директор ДП ДГ «Шевченківське»)

Та , звісно, головним багатством господарства є люди. Це механізатори, доярки та інші оператори тваринницької галузі, водії, різноробочі, бухгалтерські працівники, а також сильна команда спеціалістів-професіоналів, очолювана Олегом Вікторовичем Балагурою – керівником не просто тямущим , а справді талановитим.

Після закінчення Уманського сільськогосподарського інституту з 1 березня 1984 року виконує обов’язки старшого агронома-насіннєвода в господарстві.

З січня 1986 року працює агрономом Денихівського відділку, згодом займає посаду керуючим Денихівського відділку.

З листопада 1994 року виконує обов’язки директора господарства.

З 1 січня 1995 року по даний час займає посаду директор державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське».

В 1998 році Олегу Вікторовичу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України.

В 2000 році нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, в цьому ж році має подяку Київської обласної держадміністрації та нагороджений почесною грамотою.

В 2007 році нагороджений грамотою Верховної ради України «За заслуги перед українським народом», в цьому ж році отримує Орден «За заслуги ІІ ступеня.

В 2010 році має подяку міністра аграрної політики України.

В 2011 році присвоєно звання «За заслуги перед Тетіївським районом». Має науковий ступінь Доктора сільськогосподарських наук. На сьогодні є депутатом Київської обласної ради.